Гадамер, Ганс-Георг

Гадамер, Ганс-Георг (1900, Бреслау - 2001) - нім. філософ. Провідний представник філософської герменевтики XX ст Н. авчався в Бреслау (тепер Вроцлав), Марбурзі. Сформувався як філософ під керівництвом і в спілкуванні з такими видатними мислителями, як Наторп, М. Гартман, Шелер, Гуссерль, Гайдеггер, Тілліх, Ясперс. Очолював ун-т в Ляйпцигу (1946 - 1947); од 1949 р. керував кафедрою філософії (після Ясперса) Гайдельберзького ун-ту. Активну лекційну діяльність припинив тільки в 1986 р. На відміну від Шляєрмахера т&Дильтея, Г. вбачає в герменевтиці універсальну філософію сучасної доби, яка має знайти власну відповідь на основоположне філософське питання: як можливе розуміння навколишнього світу і як у цьому розумінні втілюється істинне буття? На думку Г., істинне розуміння вимагає доконечного врахування історичної ситуації та історичної традиції, що робить істину співмірною людському духові, а людину - долученою до істини. Герменевтична постановка проблеми включає також відмову від чіткого розмежування суб'єктивності тлумача та об'єктивності того, що підлягає тлумаченню (тексту), постійного діалогу сьогоденного світу зі світом історичним. В розумінні діалогу Г. надає перевагу діалектиці Платона перед монологічною діалектикою Гегеля та переорієнтовує процес філософування з плану гносеологічного в онтологічний. Розуміння - це не пізнавально-розсудковий акт, а онтологічний, екзистенційно насичений процес самоідентифікації людини і суспільства, що закріплюється і виявляється у такій специфічній формі єдності суб'єкта і об'єкта розуміння, як культурна традиція. Світ людського буття не стільки пізнається за допомогою суто раціонально-теоретичних засобів, скільки осягається через співпереживання, випробування, дослідження, набуття життєвого досвіду В. ихідні схеми життєдіяльності, поведінки і орієнтації у світі людина здобуває в процесі засвоєння мови, тобто ще на стадії допонятійної інтеріоризації надбань культури. На цій стадії формуються глибинні підвалини людського досвіду, які відкладаються у мовних структурах. Мова - це головна засада самої можливості людського буття, здійснення буття як розуміння.

[br]

Осн. тв.: "Діалектична етика Платона" (1931); "Істина і метод" (1960); "Діалектика Гегеля" (1971); "Діалог і діалектика" (1980); "Шляхи Гайдеггера" (1983) та ін.